Народився 8 березня 1936 р. у с. Житні Гори Рокитнянського району Київської області.Закінчив у 1955 р. Мироцький ветеринарний технікум, а у 1961 р. — Білоцерківський сільськогосподарський інститут.Працював ветеринарним фельдшером пункту концентрації коней, хворих на інфекційну анемію, в Пермській області. Протягом двох років був на посаді старшого ветлікаря цукрокомбінату ім. Цюрупи Попільнянського району Житомирської області. З 1966—1986 рр. — аспірант, асистент, доцент, старший науковий співробітник, завідувач кафедри епізоотології Білоцерківського сільськогосподарського інституту; 1986— 1997 рр. — директор УНДІЕВ [нині — Інститут експериментальної і клі­нічної ветеринарної медицини (ІЕКВМ) НААН]; 1997—1998 рр. — завід­увач відділу вірусних інфекцій Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, м. Харків. З 1998 р. — завідувач кафедри організації та маркетингу у ветмедицині, професор кафедри епізоотоло­гії та організації ветеринарної справи Національного університету біоресурсів і природокористування України.У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Материалы к изучению эпизоотологии лейкоза крупного рогатого скота в Украин­ской ССР» (Білоцерківський сільськогосподарський інститут).У 1983 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Эпизоотология гемобластозов крупного рогатого скота» (Московська ветеринарна академія).Звання професора присвоєно у 1984 р.Ним розроблено теоретичні основи інфекційного та епізоотичного процесів лейкозу і туберкульозу великої рогатої худоби, методологічні основи норми і патології у ветеринарній медицині, концептуальні під­ходи до конструювання вакцин проти лейкозу та туберкульозу вели­кої рогатої худоби. В полі зору його діяльності було розв'язання таких фундаментальних проблем, як хвороба Ауєскі, Гамборо, класична чума свиней, ящур, бруцельоз та інші, що сприяло підвищенню ефектив­ності заходів боротьби з ними та зменшенню економічних втрат. На основі результатів досліджень спільно із співробітниками розроблено і впроваджено 25 інструктивних та методичних розробок, одержано 23 авторських свідоцтва.Учений є продовжувачем заснованого професором М. Н. Дороніним наукового напряму з вивчення лейкозу та створеної ним української наукової школи лейкозологів. Розвиває експериментальну лейкозологію, розробляє новітні методи діагностики лейкозу. Створив науково-виробничу систему «Оріон» для організації оздоровчих протилейкозних заходів у масштабах держави, забезпечив розробку нової технології напівпромислового виробництва антигену для РІД, розробив і впро­вадив загальнодержавну програму та конкретні схеми оздоровлення окремих господарств і в цілому тваринництва України. Є співавтором Закону України «Про ветеринарну медицину».Опублікував понад 500 наукових праць, у тому числі 6 монографій, 3 підручники та навчальних посібники для вузів.Під його науковим керівництвом підготовлено 6 докторів та 17 кандидатів наук.З 1990 р. — дійсний член (академік) УААН Відділення ветеринарної медицини за спеціальністю епізоотологія, інфекційна патологія і онкологія. З липня по грудень 1990 р. — заступник голови Південного відділення ВАСГНІЛ; з грудня 1990 по квітень 1996 р. — віце-президент, перший віце-президент Української академії аграрних наук.Відповідальний редактор газети «Здоровье животных», член редко­легії науково-тематичного збірника «Ветеринарна медицина», член редакційної колегії журналу «Ветеринарна медицина України», член наукового комітету з питань науки країн СНД.Наукові заслуги і авторитет ученого широко відомі та визнані за межами України. Він обраний дійсним членом Російської академії сільськогосподарських наук(1996) та Академії аграрних наук Республі­ки Білорусь (1995), а з 1998 р. — Петровської академії наук і мистецтв (м. Санкт-Петербург).